1. КРАКІДАЛИ ТА ПЕРЕДМІСЬКИЙ ЛЬВІВ

Творчість членів об’єднання «Артес» (1929–35) простягається між імпульсами, що походять із французького модернізму, і глибоким вкоріненням у львівську популярну культуру. У творах Отто Гана, Генрика Штренґа, Мєчислава Висоцького та інших усе сучасне безконфліктно стикається з локальним. Тому головна міська алея, знаменита вулиця Академічна, зустрічається у з представництвом єврейського кварталу.

Штренґ мешкав на вулиці Бальоновій, а отже неподалік головних торгових площ Кракідалів (званих в народі «Парижем»), єврейської торгівельної дільниці, яку можна вважати ідеальним прикладом «культурного вузла» в розумінні Бенджаміна Гершава або «арени інтеграції» єврейської спільноти з іншими громадами, як пише Еуґенія Прокоп-Янєц. Тут перепліталися польська і українська мови, їдиш, а також місцева говірка, балак.

Рисунки та малоформатні твори Штренґа не зупиняються на «фольклорі» польсько-єврейської культури, а знаходять в ній глибоке джерело ідентичності. Вони використовують радше топографічну перспективу: заглиблення в деталь і в те, що характерне для цієї культури. В центрі зацікавлення художника були повсякденні практики, характерні місця та міські типажі: «шимон» (доглядач) біля брами будинку, перукар у перукарні, робітник, який навантажує мішки, завсідники шинків, чоловіки, що курять і п’ють пиво, нарешті, львівські батяри (вуличні музиканти) з гармонню та мандоліною. Цей багатий репертуар мотивів також походить з різноманітних іконографій (юдейської та християнської), візуальної культури (так званий міський примітив, тобто вивіски магазинів, реклама, настінні малюнки), а також «низької» культури розваг (чимало з цих мотивів продовжували жити у вуличній пісні).

Вулиця, що передує навчанню Штренґа в Модерній Академії, спонукає задуматися про адаптацію французького мистецтва на локальному рівні та агентивність не-західних художників. Композиція використовує естетику монтажу, завдяки чому вулиця, що згадана в титулі (нею могла бути Академічна, головна міська алея), поєднує різноманітні обличчя Львова.

З одного боку, вона передає картину модернізованого мегаполісу та сучасного ритму життя: показує електричні ліхтарі, автомобіль та трамвай (тобто львівський «бальон»), елегантних пішоходів, вітрини та вишукані крамниці («маґазини»), а також нові форми проведення часу (Danzing Jazz Band), реклами і споживання («на рати»). З іншого боку, Вулиця містить інший портрет міста. Поруч з франтами є в ньому місце для «шимона», сторожа кам’яниці, що підмітає вулицю. А поруч із «Віденською», середміською кав’ярнею для шанованих завсідників (інтелігенції та «штамгастів»), несподівано з’являється також кінотеатр «Пасаж», який спеціалізувався на ковбойських та пригодницьких фільмах і приваблював «півсвіт» - біднішу, авантюрну та «кіндерську» (від «kinder», на міській говірці: злодій) публіку.

Захоплення сучасністю великого міста пов’язувало Штренґа з польським та європейським модернізмом 1920-х рр. Водночас інтерес до «низької» популярної культури, вже помітний у Вулиці, буде центральним сюжетом його зрілої творчості, безумовно, більш довговічним, ніж імпульси, що випливали з поглядів Леже.

Міжвоєнний Львів чудово відображав явище, котре Анджей Туровський назвав «топографією розпорошення» багатьох міст Центральної Європи. «Більшість цих міст характеризувала їхня багатомовність, релігійне розмаїття, національне та культурне переплетіння, а водночас збереження окремішності східних та західних традицій» (Fenomen nieostrości, 2009). Польсько-єврейським художником, який народився у Львові, навчався у Кракові, працював у Відні та Парижі був Єжи Меркель. У Львові, Кракові та Берліні активним був Зиґмунт Менкес, який в 1920-х рр. також співтворив середовище «École de Paris». Сам Львів був важливим мистецьким осередком принаймні з 1913 р., коли тут була організована Виставка футуристів, кубістів та експресіоністів – російських, німецьких та чеських модерністів. Об’єднання «Артес» (1929–1935) виконувало в місті функцію важливого культурного тигля, оскільки до нього належали польські та польсько-єврейські художники, як от Генрик Штренґ, а також як Роман Сельський, котрий також виставлявся разом з Асоціацією незалежних українських художників (АНУМ). Про «Артес» писали тоді польською та їдишем, група співпрацювала з Єврейським літературно-мистецьким колом, а сам Штренґ ілюстрував «монтажі» Дебори Фоґель, важливої представниці польсько-єврейської літератури і теоретика мистецтва.